Осінь наша, осінь - золота година... - 14 Жовтня 2013 - Сайт учителя початкових класів

Середина осені. Яскраве сонечко поступається дошкульному вітру, а той мовби нагадує – час подбати про теплі речі, бо незабаром зима. І тільки осінні квіти, не зважаючи на погоду, дарують нам свою ніжність, ще раз підкреслюючи, що кожна пора року має свою красу і неповторність.

Красивими і водночас дуже сумними є легенди про походження квітів, особливо осінніх.

Одними з найпоширеніших у нас є айстри, хоча родом вони з Північної Америки. Їх забарвлення надзвичайно різноманітне, тоненькі пелюстки зазвичай асоціюються із зіркою. Тож, не дивно, що в більшості легенд айстри ведуть своє походження від зірок.
Колись індіанці Північної Америки розповідали, що один молодий мисливець, безтямно закоханий у найвродливішу дівчину племені, пообіцяв подарувати їй зірку з неба, якщо вона погодиться одружитися з ним. Ввечері, коли на небі спалахнули зорі, всі чоловіки племені зібралися подивитися, як хвалькуватий наречений виконає обіцянку. Юнак підняв лук і вистрілив. А через мить високо в небі розсипалася на палаючі іскри срібляста зірка. Розгнівався Бог на смертного, що насмілився збивати з неба зірки, адже якщо всі наслідуватимуть його приклад, на небі нічого не залишиться! І наслав Бог на землю страшну бурю. А коли вона стихла, сміливця, який збив з неба зірку, вже не знайшли. Тільки схили навколишніх пагорбів густо рясніли красивими променистими квітами. Відтоді індіанці називають їх айстрами або „зірками, що падають”.
В легендах інших народів айстри також вважаються частинами зірок і символом смутку за втраченим раєм, за неможливістю піднестися в небо.

Небагато можна назвати квітів, що так швидко б і так міцно заволоділи симпатіями садоводів, як хризантема. Зовсім нещодавно вона була улюбленою квіткою тільки в Китаї та Японії. Національною квіткою і символом імператорської влади вважається хризантема в Японії. Зображення цієї красуні мають право носити виключно члени імператорської родини.
Китайська легенда про хризантему розповідає, що колись жив імператор, який не боявся нічого, крім старості. І повелів він виготовити ліки, що могли б подовжувати молодість. Хитрий лікар розповів, що на далеких островах ростуть квіти, які мають чудодійну силу. Та дістати їх може тільки людина із чистим серцем. Оскільки ні імператор, ні лікар не годилися для такої роботи, владика вирішив послати на острови три сотні молодих людей, сподіваючись, що серед них знайдуться „чисті серця”. На островах прибульці й знайшли хризантему – квітку, що звеселяла серце і молодила душу. Молоді люди вирішили не повертатися назад. Вони і заснували нову державу – Японію. І хризантему зробили своєю улюбленою квіткою. На честь хризантеми навіть названо дев’ятий місяць китайського року.

Жоржина... Батьківщиною цієї квітки є гірські райони Мексики, Перу та Чілі. Ацтеки здавна додавали в їжу дикі жоржини, а порожні стебла використовували як... водопровідні труби. Ці квіти вирощували для прикрашання храмів Сонця та обрядів сонцепоклоніння.
До Європи жоржини були завезені більш, ніж чотириста років тому. Іспанці раділи, що подарували Європі дуже цінну їстівну рослину. Однак європейцям клубні прийшлися не до смаку і про них швидко забули.
Лише у кінці 18 століття декоративні властивості цієї рослини були належно оцінені. І квітка, нарешті, отримала назву – на честь професора Петербурзької академії наук Йоганна Готліба Георгі.
Зовсім не так пояснює походження назви цієї квітки легенда. В ній говориться, що в давні часи жоржина була царською квіткою і росла тільки в саду біля царського палацу. Можливо, жоржина так би і залишилася полонянкою, якби не закоханий садівник Георгій. Не зважаючи на сувору заборону, юнак подарував квітку нареченій, а потім посадив жоржини біля її будинку. Розгніваний цар занапастив юнака, та жоржина вже вирвалась на волю і стала улюбленою в народі.

Про походження королеви квітів – троянди – існує також чимало легенд. Одна з них – з Персії, батьківщини троянд. Довгий час владикою всіх квітів був Лотос. Але він так любив спати, що у нього не залишалося часу для виконання своїх „царських” обов’язків. І тоді аллах, на прохання квітів, створив для них нову білу королеву. Вона була настільки прекрасною, що соловей не втримався і обійняв її. Шипи наскрізь пронизали серце закоханого і недоторкано білі пелюстки пофарбувалися у червоне. Так з’явилася червона троянда.
Давні греки також вважали троянду дарунком богів. За словами давньогрецького поета Анакреона, квітка народилася з білосніжної піни, що покривала тіло Афродіти, коли богиня кохання вийшла з моря. Боги побризкали квітку нектаром – тому і насолоджуємося чарівним ароматом.
Троянда залишалася білою, допоки Афродіта не дізналася, що її коханого Адоніса поранив вепр. Богиня побігла до нього по квітках, не зважаючи на шипи. Так троянди стали яскраво червоними.
Існує ще одна трагічна історія про походження троянди. Пов’язана вона відразу з двома чарівними жінками: богинею полювання Діаною та німфою Розалією. Як це буває зазвичай, дві жінки не змогли поділити чоловіка. І не просто чоловіка, а Ероса. Підступний бог плотських забав задурив голови обом дівчатам і, як наслідок – трагедія. Діана від ревнощів позбавила Розалію життя – так поколола її шипами терновнику. Та коли Ерос знайшов тіло німфи, заплакав гіркими сльозами. І вони, потрапивши на терновник, перетворилися на бутони троянд.
З давніх давен люди дарують троянди, вкладаючи в букет таємний зміст. В залежності від кількості і кольору квітів, з троянд складаються ненаписані листи, що висловлюють почуття краще, ніж слова. Наприклад, червоні дарують, висловлюючи кохання і повагу. Білі – юнкам на знак поваги до їхньої недоторканності і чистої краси. Рожеві троянди доречні у випадку легкого захоплення. Коралові або помаранчеві говорять про пристрасне бажання розвитку стосунків. Троянди блідих пастельних відтінків дарують на знак дружби та задоволення від спілкування. А чайна троянда вважається символом вічного кохання.