Жив - був дощик. Кудлатий, довговолосий дощ. Якщо він  сердився, холодні прядки його мокрого волосся било людей по обличчам, по очам  до сліз. Але люди не ображались, тому що коли дощик був в гарному настрою, його м’ягке, шовковисте волосся ласково торкалось ваших вуст, рук, очей , щось шепоча. І все-таки дощик був кудлатим и довговолосим. І йому це набридло.

— Пострижусь,— вирішив дощик.— Не я перший, не я останній. Відправився до перукаря. А перукарем місяць - серп працював.

— Тебе як стригти?— питає місяц.— Коротше або в міру?

— Давай покоротше. Поступово відрощу, якщо не сподобається,— вирішив дощик.

Відрізав місяць-серп волосся дощика.

Вернувся пострижений дощ в свій город. Пока він бігав до місяця, нічого доброго в городі не трапилосьсь. Навпаки. Листя на деревах потускніло, прив’яло. Квіти  лепюстки опустили — в’януть. Люди ходять сірі, пильні, в’ялі. Засихають люди. Захвилювався дощик.

— Зараз,— говорить,— зараз я вас всіх швиденько поллю, вам легше стане. Оживете одразу.

Люди, квіти, листя зраділи. Чекають. Сміються. Дощ поспішає, розпустив волосся-струмені, поливає.

— Ну ж бо!— кричать люди.

— Жарко...— плачуть квіти.

— Сохнемо,— шелестить листя.

— Да що ви,— не розуміє дощик.— Я ж поливаю. Б’ють короткі струмені -волосся, але не дістають навіть до даху самих високих будинків.

Сухо, все суше на землі. В пилу розсипаються квіти, шарудить майже мертве листя, мовчать  люди, що втратили надію.

— Да що ж ви сохнете!— не розуміє , сердиться дощ.— Я ж поливаю.

   Старається, трясе коротким волоссям. Не долітають подстрижені струмені до сухої землі.І тут тільки дійшло до дощика, що він наробив. Зрозумів, що, доки будуть відростати струмені, загинуть квіти, листя, люди...

— Глупий я, безтурботний я,— плакав дощ. Плакав, плакав, плакав... І сльози його упали на землю. Цілий потік прозорих краплинок. І встали квіти — ожили! І весело зашаруділо листя — ожило! І зітхнули легко люди — ожили! А дощику довго ще плакати — доки-то відросте його волосся-струмені.